Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2015 року Справа № 908/3669/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. - головуючого (доповідача), Грека Б.М., Студенця В.І.

за участю представників: позивача -

відповідача -

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергетичні технології" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Невіс" про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача про стягнення 339 601, 31 грн. заборгованості.

Поданою до суду заявою від 30.10.2014 року про зменшення розміру позовних вимог, позивач зменшив розмір заявлених до стягнення позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача 251147,77 грн. заборгованості, з якої 223 484, 66 грн. становить сума основного боргу, 4745,22 грн. - пені, 569,43 грн. - 3% річних, 22348,46 грн. - штрафу, нарахованих відповідачеві за неналежне виконання ним своїх зобов'язань за укладеним між сторонами у справі договором поставки №НТДЕТ-081112.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 24 листопада 2014 року (суддя Проскуряков К.В.) позов задоволений. Стягнуто з відповідача на користь позивача 223 484, 66 грн. суми основного боргу, 4745,22 грн. - пені, 569,43 грн. - 3% річних, 22348,46 грн. - штрафу, судовий збір.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2015 року рішення суду залишене без змін.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, скаржник просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про відмову позивачеві в задоволенні його позовних вимог.

Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ч.ч. 1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Енергетичні технології" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НЕВІС" (покупець) був укладений договір поставки № НТДЕТ - 081112, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, передбачених даним договором, паливо-мастильні матеріали, найменування, кількість, ціна яких вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Пунктом 2.2. договору передбачено, що постачання товару підтверджується видатковими накладними на товар, які підписані представниками обох сторін.

Як правильно встановлено судами попередніх судових інстанцій, на виконання умов укладеного договору позивач поставив відповідачеві, а відповідач прийняв товар на загальну суму 4 942 059, 28 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними, специфікаціями та товарно-транспортними накладними (т.1, а.с. 23 - 150, т.2 а.с. 1 - 75).

Розглядаючи справу, суди правильно встановили той факт, що у зв'язку з невиконанням відповідачем в повному обсязі зобов'язань за укладеним договором, у відповідача утворилась заборгованість в сумі 261084,66 грн.

Позивачем 27.06.2014 року на адресу відповідача була направлена претензія про сплату зазначеної суми заборгованості, яка залишилась відповідачем без реагування.

З наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків, підписаного між представниками обох сторін, вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 30.11.2014 року становила 223 484,66 грн. (т.3, а.с.85-87).

Тому, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правильно задовольнив вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 223 484, 66 грн. суми основного боргу взявши до уваги той факт, що згідно умов укладеного договору постачання товару позивачем відповідачеві підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними на товар, вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних, із зазначенням в платіжних документах номеру та дати укладення договору, за яким здійснювалось перерахування грошових коштів.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як правильно встановлено судами при розгляді справи, п.4.4 укладеного сторонами договору передбачається, що у випадку порушення відповідачем строків проведення розрахунків покупець сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої партії товару за кожен день прострочення. В разі несплати понад 10 календарних днів покупець сплачує штраф в розмірі 10% від вартості несплаченого товару.

Враховуючи, що відповідач несвоєчасно виконував свої зобов'язання за укладеним договором, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, правильно стягнув з відповідача пеню в розмірі 4745,22 грн. та 22 348, 46 грн. штрафу.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає, що місцевий господарський суд у рішенні, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, вірно застосував норми матеріального права і обгрунтовано визнав такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 569,43 грн.

За таких обставин, судова колегія вважає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 лютого 2015 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Головуючий, суддя В.І. Дерепа

Судді Б.М. Грек

В.І. Студенець